Цікавинки до уроків

  Дохристиянські вірування українського народу про рослини
  
  Багато на Україні збереглося переказів про дерева, кущі, трави.
 Коли робили хреста для розп´яття Ісуса, то виявилося, що сосна не здатна ні на хреста, ні на цвяхи для нього. За це Бог поблагословив її. І тому сосна вічно зелена й радісно шумить. Соснові шишки стали символом родючості і плодючості.
 Коли зрадник Іуда вирішив повіситися, він підійшов до берези, але так налякався, що дерево аж побіліло та зрадника не прийняло. І ось тоді Іуда вирішив повіситися на осиці. Вважають, що осика була створена Богом і спочатку нічим особливим не відрізнялася поміж дерев. Новий період її історії почався з пришестя в світ Ісуса Христа. Властивість листя осики тремтіти навіть тоді, коли не шелесне ні один вітерець, змусило народ вважати це дерево проклятим. За одними переказами, проклято осику за те, що не вклонилася святій Богородиці під час втечі святого сімейства з Єгипту. За іншим варіантом, її проклято Богом і в неї повсякчас тремтить листя тому, що коли Іосиф і Пресвята Діва Марія втікали до Єгипту, то з наближенням воїнів, посланих за ними навздогін Іродом, вони сховались під осику. І ось тоді, як усі дерева при цьому зовсім позамовкали, лиш одна осика й далі шелестіла листям, видаючи своїм шелестом присутніх. Але найбільш поширеним на Україні є повір´я, ніби листя осики тремтить тому, що на ній повісився Іуда.
 Як дерево, прокляте Богом, осика ніколи не застосовувалася при будівництві будинків, бо в противному разі вся родина тремтітиме і день, і ніч від хвороби. Будучи деревом проклятим і нечистим, осика водночас вважалася найкращим і найвидатнішим оберегом від усякої нечисті і погані: відьом, чаклунів, упирів... Вважалося, що найбільшої шкоди в господарстві відьми завдають тим, що збираються вночі до корівників, видоюють корів і цим їх псують. А якщо зробити загорожу, де стоїть корова, з осикових кілків, то відьма не пройде через таку перепону. У деяких селах з метою охорони від відьом коровам і телятам на шию одягали обручі з молодих осикових лозин, підкурювали вим´я корів осиковою корою і листям. Для охорони дому й людини від відьом пороги будувалися із осикових дощок. З осиковою палицею чи лозиною можна було йти в будь-який час дня і ночі і з такою людиною нічого лихого не станеться. Нарешті осика відігравала дуже важливу роль у народній медицині, практиці шептух, знахарок. Осиковим листям і корою лікували від лихоманки. Щоб мертвий відун не виходив із гробу і не шкодив людям, у могилу вбивали осикового кілка.
 Переказ твердить, що на бузині повісили великомученицю Варвару, тому бузина не чиста і в ній сидить чорт. Бузини не годиться викопувати, щоб дражнити нечистого.
 За народними дохристиянськими повір´ями, верба – священне дерево. З вербою в народі пов´язували уявлення про світове дерево, що єднає людину з небом. Це дерево життя. У древніх слов´ян воно уособлювало священного Бога сонця Ярило, що давав людям вогонь.
 З пришестям в світ Ісуса Христа верба набула негативного значення. Вважають, що розп'ято було Ісуса саме завдяки вербовим цвяхам, і за це її, як і осику, було проклято Богом. Через це прокляття верба росте в невибагливих місцях, а в її вітах може ховатися несичта сила. Мабуть, звідси й бере свій початок прислів´я " Закохався, мов чорт у суху вербу ”. Сухе дерево втрачає всю свою силу і стає, за народними віруваннями, сховищем нечистої сили. Мавка в "Лісовій пісні” Лесі Українки раптом перетворюється у вербу з сухим листям та плакучим гіллям.
 Перетворення людини в дерево дуже поширене в українських віруваннях, часто зустрічається воно в народних казках, оповіданнях, в творах українських класиків. Так, в баладі Т.Г.Шевченка "Тополя” розповідається про нещасливе, нерозділене кохання чорнобривої, яка "... на диво серед поля тополею стала.”
 Збереглося багато переказів і про трав´янисті рослини. Всім відомі братик-і-сестричка. Про цю рослину існує легенда: брат і сестра, не знаючи про свою спорідненість, побралися, і за цей тяжкий гріх ніщо їх не приймало для смерті:
 Ходім, сестро в темний ліс, нехай же нас звір поїсть...
 а ліс каже: не прийму, а звір каже: вижену...
 ходім, сестро, горою, розсіймося травою:
 будуть люди зілля брати, сестру з братом споминати, -
 я зацвіту в жовтий цвіт, ти зацвітеш в жовтий цвіт,

 буде слава на ввесь світ...

ЛЕГЕНДА ПРО ПОХОДЖЕННЯ СКІФІВ

Давньогрецький історик Геродот, що мандрував Скіфією, подав кілька легенд про походження скіфів. За однією з них, прародичем скіфів був син Зевса Геракл. Подорожуючи по Таврії, він одного разу заснув, а коли прокинувся, побачив, що зникли кудись його коні Пошуки привели Геракла до Гінеї. Тут у глибокій печері він побачив дивну істоту — напівжінку-напівзмію, яка сказала, що коні стоять у неї. За повернення їх вона зажадала від Геракла вступити із нею в шлюб. Коли від цього шлюбу народилися троє синів — Агафірс, Гелон та Скіф, напівдіва спитала Геракла, кому з них передати на володіння країну, де вона мешкала. У відповідь на це Геракл залишив їй один із своїх луків і пояс, на кінці якого висіла золота чаша, й сказав: "Віддай свою країну тому з синів, який зможе підперезатися цим поясом і натягти лука". Таке зміг зробити лише Скіф, який і став родоначальником усіх скіфських царів. "На пам'ять про цю подію, — пише Геродот, — скіфи й досі носять на поясі золоту чашу".

ЦІКАВЕ З БІОГРАФІЇ ПИЛИПА ОРЛИКА.

В місті Батурин (Чернігівська область) 5 листопада 1702 року у генерального писаря Пилипа Орлика народився син Григор. Згодом вони будуть змушені покинути Україну. Пилип Орлик буде гетьманувати понад тридцять років, але більша частина його гетьманства пройде в еміграції. Григор Орлик стане визначним державним і військовим діячем Франції, генералом і довіреною особою короля Людовіка XV, отримає графський титул і велику кількість європейський нагород. В 1747 році Г.Орлик одружиться на Луїзі-Олені де Брюн де Дентельвіль і стане володарем значних земель у Франції. Під Парижем він буде мати замок. В середині ХХ ст. на землях, що колись належали Григору Орлику буде побудований міжнародний аеропорт "Орлі”...

Як виникло вугілля?

Мало яка країна в світі така багата на родовища вугілля, як Україна. Найбільше їх в Донецькому басейні, славному на цілий світ. Родовища кам'яного вугілля утворилися у Донецькому басейні ще у кам'яновугільному періоді палеозойської ери (настав бл. 350 млн років тому, тривав 65-70 млн років). Кількасот мільйонів років тому на території теперішнього Донбасу росли велетенські хвощі з могутніми стовбурами; їхньому росту сприяла висока вогкість і спека. Протягом кам'яновугільного періоду ця територія кілька разів опускалася, її затоплювало море, а потім вона знов підносилася і ставала суходолом. На звільнених від води просторах з часом виростали нові ліси, які згодом знову опускалися на дно моря. За цей довжелезний час нагромадилася величезна товща осадових порід потужністю 10-12 км. Під великим тиском, без доступу повітря, похований на морському дні, ліс звуглювався, каменів. Минали віки. В пізніших періодах існування нашої Землі море відступило з території Донецького басейну, дно його піднялося, виступила тверда земля із захованими в її надрах родовищами "чорного золота"— кам'яного вугілля.

ЛЕГЕНДА ПРО СИНЕВІРСЬКЕ ОЗЕРО.

У північно-східній частині Міжгірського району, біля підніжжя гори Озірної розташувалося Синєвирське озеро. Легенда розповідає, що в давні часи ці гори належали графу, в якого була красуня донька Синь. В очах дівчини неначе була зібрана вся синява карпатського неба. Одного разу граф приїхав у гори перевірити, як працюють наймити, і взяв із собою доньку. На поляні, де паслися вівці, Синь побачила юнака, котрий грав на сопілці. Молодята познайомилися, і Вир (так звали пастуха) попросив дівчину приїхати ще. Молоді стали таємно зустрічатися, доки про це не довідався її батько. Заборони не злякали Синь, і тоді граф наказав убити пастуха. Якось Вир сидів на лісовій галявині і грав. Слуги графа підкралися і зіштовхнули на нього великий камінь. Почувши страшну звістку, Синь гірко заридала. Дівочі сльози лилися, лилися, поки не затопили всю галявину і її саму, утворивши озеро, котре люди назвали Синєвир, а острівець посередині – це вершок каменя – могили Сині й Вира.

Хто з тварин може бачити вухами?

Бачать вухами, а не очима кажани. Одного разу вчені провели спеціальні експерименти. У великій кімнаті вони підвісили досить близько один від одного мотузки, закріплені у стелі. Потім закрили очі декільком піддослідним кажанам і випустили їх в кімнаті. Кажани як і раніше чудово літали, не натикаючися на перешкоди. Тоді їм закрили вуха і роти і випустили знову. Але цього разу вони літали насилу, постійно натикаючись на мотузки. Досвід показав, що миші, щоб бачити, більше користуються вухами, чим очима. Під час польоту вони створюють звуки, такі високі, що людське вухо не може уловити їх. Ці звуки відбиваються від різних предметів і луною повертаються в їх вуха. От так вони і вимірюють відстані до предметів, як би бачать вухами.
Учені називають це явище ехолокацією, вона дуже схожа з радарними установками.